Головна » Статті » Гістологія » Травна система

Передній відділ травної системи. Ротова порожнина. органи ротової порожнини. Ч2
Язик
Язик - м'язовий орган, вкритий слизовою оболонкою, що бере участь у механічній переробці їжі, акті ковтання, смаковому сприйнятті і мовотворенні. Його основу складають пучки волокон поперечно посмугованої м'язової тканини соматичного типу, розташованих у трьох взаємно перпендикулярних напрямках; своїми кінцями прикріплюються до власної пластинки. Між м'язовою основою язика та власною пластинкою слизової оболонки його спинки густе сплетення колагенових та еластичних волокон формує так званий сітчастий шар, який відіграє роль апоневрозу язика.

Між ними - прошарки пухкої сполучної тканини з судинами і нервами, жирові часточки. Язик розділений на дві симетричні половини поздовжньою перегородкою з щільної сполучної тканини, якій на дорсальній поверхні відповідає борозна язика. У язиці розрізняють корінь, тіло і кінчик.
У сполучній тканині кореня язика є скупчення лімфоцитів, які утворюють язиковий мигдалик.

Між пучками посмугованих м'язових волокон язика локалізована велика кількість малих слинних залоз, які продукують білковий, слизовий або білково-слизовий секрет. Залози, що виробляють білковий (фермент-вмісний) секрет, розміщені переважно біля листоподібних і жолобкуватих сосочків. Це складні альвеолярні розгалужені залози. Залози слизового типу розміщені в ділянці кореня та на бічних поверхнях язика. Це складні альвеолярно-трубчасті розгалужені залози, секрет яких багатий на муцини. Вивідні протоки слизових залоз кореня язика відкриваються у крипти язикового мигдалика. Змішані білково-слизові залози локалізовані переважно у передніх відділах язика, їхні вивідні протоки відкриваються на нижній поверхні язика вздовж складок його слизової оболонки.

Розрізняють нижню, бічні та верхню поверхні язика, які мають свої особливості будови.

Нижня поверхня - вкрита слизовою оболонкою, має добре розвинену власну пластинку слизової оболонки та підслизову основу і утворена трьома шарами:
1) багатошаровим плоским незроговілим епітелієм;
2) власною пластинкою, яка вдаються в епітелій невисокими сосочками;
3) підслизовою основою, яка прилягає безпосередньо до м’язів, що обумовлює рухливість слизової оболонки.
На нижній поверхні язика, з обох боків від його вуздечки, в ротову порожнину впадають вивідні протоки під'язикових та підщелепних слинних залоз. У зв'язку з багатою васкуляризацією нижньої поверхні язика та високою проникністю його епітелію для різноманітних хімічних сполук під язик кладуть ліки (валідол, нітрогліцерин), щоб забезпечити їх швидке всмоктування і надходження у кров.

Верхня поверхня (спинка) і бічні поверхні покриті слизовою оболонкою, що складається тільки з двох шарів, нерухомо зрощені з його м'язовою основою та забезпечені особливими утвореннями - сосочками
1) епітелій -  багатошаровий плоский частково зроговілий
2) власна пластинка, яка вдаються в епітелій і міцно зрощена з нижчележачою м'язовою тканиною і вдається в епітелій у вигляді первинних та вторинних сполучнотканинних сосочків, які відходять від первинних.
3) Підслизова основа відсутня.

Сосочки язика розділяються на чотири види. Поверхня сосочків утворена багатошаровим плоским незроговілим або частково зроговілим (у ниткоподібних сосочках) епітелієм, що лежить на базальній мембрані. Основу кожного сосочка становить виріст (первинний сосочок) власної пластинки слизової оболонки. Від вершини первинного сосочка відходить від 5 до 20 і більше тонких сполучнотканинних вторинних сосочків, що вдадуться в епітелій. У сполучнотканинної основі сосочка язика розташовані численні кровоносні капіляри, які просвічуються через епітелій (крім ниткоподібних) і надають сосочкам характерний червоний колір.

1) ниткоподібні - найбільш численні і найдрібніші, рівномірно розподілені по верхній поверхні язика концентруючись особливо в кутку, утвореному сосочками, оточеними валом. Їхня висота близько 0,3 мм. Епітелій багатошаровий плоский зроговілий. Мають конусоподібну форму (конічні сосочки) і вкриті епітелієм, тонкий роговий шар якого утворює загострені виступи, обернені до глотки. За наявності різних захворювань процеси відшарування зроговілих лусочок з поверхні ниткоподібних сосочків можуть сповільнюватися, язик тоді вкриває білий наліт (так званий обкладений язик). Роль ниткоподібних сосочків полягає у забезпеченні тактильної чутливості, а також полегшенні переміщення харчових речовин у ротовій порожнині.

2) листоподібні сосочки - добре розвинені лише в ранньому дитинстві; у дорослого рудиментарні. Розташовуються в кількості 3-8 на кожній з бічних поверхонь язика на межі кореня і тіла, розділених вузькими просторами. Довжина одного сосочка близько 2-5 мм. Утворені паралельними складками слизової оболонки листоподібної форми, розділені щілинами, в які відкриваються вивідні протоки серозних слинних залоз. На бічній поверхні сосочків епітелій містить смакові цибулини.

3) грибоподібні сосочки - лежать поодинці між дрібніших і нижчих ниткоподібних сосочків; особливо численні на спинці язика, переважно біля його кінчика та на краях. Вони більших розмірів , ніж ниткоподібні - 0,7-1,8 мм у довжину і близько 0,4-1 мм в діаметрі, за формою ці сосочки нагадують грибки з вузькою основою та розширеною верхньою частиною, але зустрічаються сосочки конічної і лінзоподібної форми. Крізь їх тонкий незроговілий епітелій просвічуються судини, надаючи сосочкам червоне забарвлення. В епітелії вершини сосочка непостійно зустрічаються смакові цибулини (3-4).

4) жолобуваті (валкуваті) сосочки - найбільші; в кількості 6-15 розташовуються в V- подібній термінальній борозенці (між коренем і тілом язика), не виступаючи над його поверхнею. Їх довжина близько 1-1,5 мм , діаметр 1 -мм. Ці сосочки втоплені у поверхню язика внаслідок вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки з утворенням рівчачка й валика навколо сосочка. Кожен сосочок оточений жолобком, в який відкриваються вивідні протоки серозних слинних залоз (Ебнера), і валиком (потовщенням слизової оболонки). Сосочок зверху покритий зроговілим епітелієм, а на бічній поверхні (та прилеглій до поверхні валика) - незроговілим. Останній містить численні смакові цибулини. Сполучна тканина сосочків і валиків містить пучки гладком'язових клітин, які, скорочуючись, зближують їх для більш повного зіткнення харчових речовин зі смаковими цибулинами.

Слизова оболонка кореня язика характеризується відсутністю сосочків. Проте поверхня епітелію тут не рівна, а має ряд підвищень і поглиблень. Підвищення утворюються за рахунок скупчення у власній пластинці слизової оболонки лімфатичних вузликів, які інколи досягають 0,5 см в діаметрі. Тут слизова оболонка також утворює поглиблення - крипти, в які відкриваються протоки численних слинних слизових залоз. Сукупність скупчень лімфоїдної тканини в корені язика називається язиковим мигдаликом.

Кровопостачання язика здійснюється язиковими артеріями, які багаторазово розгалужуються і утворюють широку сітку в м'язах язика. Вони ж відають гілки до поверхневих частин язика. У сітчастому шарі язика судини розташовуються горизонтально, а потім від них відходять вертикальні кінцеві гілки до сосочків слизової оболонки. Кінцеві гілки формують в сполучнотканинних сосочках капілярну сітку, від якої в кожен дрібніший сосочок входить одна петля кровоносних капілярів. Кров від поверхневих шарів мови відтікає в венозне сплетення, що розташоване у власному шарі слизової оболонки. Більше венозне сплетення знаходиться в основі язика. Маленькі лімфатичні судини також утворюють сітку у власній пластинці слизової оболонки. Ця сітка пов'язана з більшою сіткою, наявною в підслизовій основі нижньої поверхні язика.

Лімфатичні судини у великій кількості знаходяться і в області мигдалика язика.
Іннервація. Розгалуження під'язикового нерва і барабанної струни утворюють численні рухові нервові закінчення на посмугованих м'язових волокнах. Чутлива іннервація передніх 2/3 язика здійснюється гілками трійчастого нерва, задній 1/3 - гілками язикоглоткового нерва. У власній пластинці слизової оболонки язика є добре виражене нервове сплетення, від якого відходять нервові волокна до смакових бруньок, епітелію, залоз і судин. Нервові волокна, що входять в епітелій, розгалужуються серед епітеліальних клітин і закінчуються вільними нервовими закінченнями.

Смакові цибулини (бруньки) – хеморецептори розташовані в епітелії язика (з наявних 2000 - половина в жолобуватих сосочках), м'якого піднебіння і надгортанника. Мають вигляд еліпсів, що займають всю товщину епітелію і лежать перпендикулярно його поверхні, на якій вони відкриваються смаковими порами.

Представляють собою компактні скупчення з 40-60 клітин, які відносяться до трьох основних типів:
1) смакові (сенсорні) клітини- вузькі, світлі, високі призматичні, зі світлим ядром, розвиненими органелами і пучком товстих мікроворсинок на апікальній поверхні. До базальної і латеральної плазмолеми підходять закінчення безмієлінових нервових волокон. Взаємодія рецепторів на мембрані мікроворсинок з молекулами харчових речовин викликає виникнення імпульсів, які передаються на нервові закінчення. Кожна клітина сприймає кілька видів смакових подразнень.

2) підтримуючі клітини - вузькі, темні, високі призматичні, з щільним ядром, розвиненими органеламиі секреторними гранулами в апікальній частині. Вміст гранул (глікозаміноглікани) , виділяються формуючи щільний матрикс (адсорбент харчових речовин) в який занурені мікроворсинки сенсорних клітин.

3) базальні клітини - дрібні, недиференційовані, розташовуються біля основи цибулини. Діляться і диференціюються в сенсорні або підтримуючі клітини, які оновлюються, в середньому, кожні 10 діб.
Слизова оболонка кінчика язика містить змішані слинні залози язика, кінцеві відділи яких розташовуються в глибині власної пластинки и часто проникають в сполучноткані прошарки між пучками м'язової тканини (ендомізій).
Слизова оболонка кореня язика не формує сосочки, містить кінцеві відділи слизових слинних залоз і бере участь в утворенні язикового мигдалика, що входить до складу лімфоепітеліального глоткового кільця.

Лімфоепітеліальне глоткове кільце Вальдеєра - Пирогова
Лімфоепітеліальне глоткове кільце включає лімфоепітеліальні органи - мигдалики, які оточуюють вхід в глотку:
1) піднебінні мигдалики - в дорослому організмі представлені двома тілами овальної форми, розташованими по обидва боки глотки між піднебінними дужками.
а) епітелій - багатошаровий плоский незроговілий, покриває поверхню мигдалика і вдається в власну пластинку, утворюючи 10-20 глибоких розгалужених крипт. Різко інфільтрований (особливо в криптах) лімфоцитами, макрофагами і плазматичними клітинами, містить дендритні антиген - представляючі клітини.
б) власна пластинка містить:
      (1) лімфатичні вузлики з великими гермінативними центрами.
      (2) міжвузликову дифузну лімфоїдну тканину з посткапілярними венулами (з високим ендотелієм),             здійснюють гемато-тканинний обмін лімфоцитами.
      (3) надвузликову (підепітеліальную) сполучну тканину, інфільтровану лімфоцитами і плазматичними клітинами.
У просвіті крипт - злущені цілі і зруйновані епітеліальні клітини, лімфоцити, макрофаги (рідше - гранулоцити), мікроорганізми. Між епітелієм і вузликом - сполучна тканина, інфільтрована лімфоцитами і плазматичними клітинами. Мигдалики оточені капсулою з щільної волокнистої сполучної тканини (завдяки якій при хірургічній операції їх можна видаляти цілими). Від неї вглиб органу відходять септи. За капсулою - підслизова основа, що містить кінцеві відділи слизових слинних залоз, секрет яких зазвичай виводиться на поверхню епітелію поза криптами.

2) язиковий мигдалик розташовується в слизовій оболонці кореня язика за жолобуватими сосочками. Покритий багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, який утворює 35-100 коротких і слабо розгалужених крипт, в просвіт яких відкриваються протоки слизових слинних залоз. Кожна крипта оточена лімфоїдною тканиною (дифузійної і вузликами у складі яких переважають В-лімфоцити), в сукупності з якою вона утворює структурно - функціональну одиницю мигдалини - язиковий фолікул, відмежований від сусідніх тонкою сполучнотканинною капсулою. Над ділянками локалізації лімфатичних вузликів епітелій слизової оболонки язика формує дископодібні підвищення - сочевицеподібні сосочки. Лімфатичні вузлики язикового мигдалика розміщені навколо щілиноподібних вростань епітелію - крипт мигдалика. Епітелій крипт інфільтрований (слабше, ніж у піднебінного мигдалика) лімфоцитами, мігруючими вузликів. У крипти язикового мигдалика впадають вивідні протоки малих слинних залоз язика.

3) глотковий мигдалик розташований на задній поверхні носоглотки. Покритий одношаровим багаторядним призматичним війчастим епітелієм, який інфільтрований лімфоцитами та макрофагами і утворює складки. У власній пластинці - лімфоїдна тканина (дифузна і вузлики). Мигдалик оточений капсулою з щільної сполучної тканини, за якою лежать численні кінцеві відділи змішаних білково-слизових залоз, секрет яких виводиться в простір між складками. При розростанні глоткового мигдалика (аденоїди) може утруднятися носове дихання.

4) трубні мигдалики - дрібні скупчення лімфоїдної тканини в області глоткового отвору слухової труби. Покриті одношаровим багаторядним призматичним війчастим епітелієм і за будовою дуже подібні з глотковим.
Мигдалики виконують захисну функцію (забезпечується лімфоцитами, макрофагами і імуноглобулінами), досягають найбільшого розвитку в дитинстві і піддаються інволюції після статевого дозрівання.

Розвиток. Піднебінні мигдалики закладаються на 9-му тижні ембріогенезу у вигляді поглиблення псевдобагатошарового миготливого епітелію латеральної стінки глотки, під яким лежать компактно розташовані мезенхімні клітини і численні кровоносні судини. На 11 -12-му тижні формується тонзилярний синус, епітелій якого перебудовується в багатошаровий плоский, а з мезенхіми диференціюється ретикулярна тканина; з'являються судини, в тому числі посткапілярні венули з високими ендотеліоцитами. Відбувається заселення органу лімфоцитами. На 14-му тижні серед лімфоцитів визначаються головним чином Т-лімфоцити (21%) і трохи В-лімфоцитів (1%). На 17-18-му тижні з'являються перші лімфатичні вузлики. До 19-му тижня вміст Т-лімфоцитів зростає до 60 %, а В-лімфоцитів - до 3%. Розростання епітелію супроводжується формуванням в епітеліальних тяжах пробок із зроговілих клітин.

Глотковий мигдалик розвивається на 4-му місяці внутрішньоутробного періода з епітелію і розміщеної мезенхіми дорсальної стінки глотки. У ембріона вона покрита багаторядним миготливим епітелієм. Язиковий мигдалик закладається на 5-му місяці.

Мигдалики досягають максимального розвитку в дитячому віці. Початок інволюції мигдаликів співпадає з періодом статевого дозрівання.

Зуби
Зуби - тверді органи, що знаходяться у альвеолярному відростку верхньої та альвеолярній частині - нижньої щелеп, основна функція яких полягає у механічній обробці їжі. Значна роль зубів в акті артикуляції. Зуби - істотний косметичний чинник.

Складаються з коронки, виступаючої над поверхнею ясен, і одного або декількох коренів, які занурені в альвеолу щелепи і прикріплені до неї періодонтальною зв'язкою, та шийки.

Зуб побудований з твердих та м'яких тканин. До твердих тканин належать емаль, дентин та цемент, до м'яких - пульпа і періодонт.

Основу зуба становить тверда звапніла тканина – дентин, який зовні вкритий двома іншими твердими звапнілими тканинами: в області коронки - емаллю, а кореня - цементом. Він розміщений у ділянці коронки, шийки та кореня. Емаль і цемент контактують в шийці зуба, до якої щільно прикріплений епітелій ясен. Усередині зуба в пульпарній камері знаходяться пульпа - пухка сполучна тканина, яка містить судини і нерви, що проникають в зуб через верхівковий отвір (часто і через додаткові отвори) його кореня. За допомогою зубної зв'язки - періодонта зуби закріплюються у зубних альвеолах.

Залежно від будови розрізняють чотири основні різновиди зубів: різці, ікла, малі кутні та великі кутні зуби.

Протягом життя людини змінюються дві генерації зубів.
Перша генерація так званих молочних зубів налічує 20 зубів: по два медіальних різці, два латеральних різці, два ікла та чотири великих кутніх зуби, відповідно зверху і знизу.
У дорослої людини є 32 постійних зуби: по два медіальних різці, два латеральних різці, двоє ікол, чотири малих кутніх (премоляри) та шість великих кутніх (моляри), відповідно зверху і знизу.

1. Емаль
- найтвердіша тканина організму людини, яка покриває коронку зуба; містить 96- 97% неорганічних сполук (у тому числі 90% гідроксиапатиту Са10(РО4)6(ОН)2), 1,2% - органічних, інша частина припадає на воду. Органічним компонентом емалі є білки глікопротеїни, з яких побудований тонкофібрилярний матрикс емалі. Діаметр глікопротеїнових фібрил становить близько 25 нм. Після закінчення формування не містить клітин і не здатна до регенерації при пошкодженні, однак у ній постійно відбувається обмін речовин (переважно іонів). Утворена емалевими призмами і міжпризмовою речовиною, вкрита кутикулою.

а) емалеві призми - структурні одиниці емалі. Вона являє собою пучок фібрил, між якими залягають кристали гідроксиапатиту кальцію. Діаметр емалевої призми 3-5 мкм, ближче до країв вона витоншується. Емалева призма має звивистий (S-подібний) хід та утворюється у результаті діяльності клітини-енамелобласта. В емалі сформованого зуба між окремими призмами розміщена менш звапнована склеювальна речовина. Завдяки S-подібній формі емалевих призм на поздовжньому зрізі (шліфі) емалі одні призми виявляються розрізаними поздовжньо, інші - поперечно. Цим створюється чергування світлих і темних ліній (лінії Шрегера). Крім цих ліній на поздовжніх шліфах емалі можна розрізнити також тонкі паралельні лінії Ретціуса, виникнення яких пов'язане з періодичністю росту і звапнування призм.

Форма призм на поперечному перерізі - овальна, полігональна або (найчастіше) аркувата (у вигляді замкової щілини); їх діаметр дорівнює 3-5 мкм. Вони складаються з щільно укладених кристалів гідроксиапатита; органічний матрикс пов'язаний з кристалами і необхідний у процесі їх росту і орієнтування, по мірі дозрівання емалі майже повністю зникає. Розміщення кристалів у емалевих призмах - впорядковане: по їх поздовжньому перерізу мають вигляд "ялинки" (у центрі - паралельно їх довгій осі). Периферична частина (оболонка призми) має вигляд вузького пояска з менш мінералізованої речовини.

Амелобласти (енамелобласти) - клітини витягнутої циліндричної форми. Мають виражену полярну диференціацію: мітохондрії локалізуються у базальній частині під ядром, гранулярна ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі і секреторні гранули - у над'ядерній частині клітини. В апікальній частині розміщені глікопротеїнові мікрофіламенти, з яких формується осьова нитка амелобласта. Виділення продуктів синтетичної діяльності амелобластів здійснюється через спеціальний виріст апікальної частини клітини, що має назву відростка Томса. Описані морфологічні характеристики амелобласти мають лише під час гістогенезу тканин зуба. До моменту повного формування зуба амелобласти редукуються: залишки відростків Томса зберігаються лише у складі кутикули емалі.
В емалі трапляються ділянки з низьким вмістом неорганічного компонента (незвапновані ділянки), які мають назву емалевих пластин та пучків. Емалеві пластини пронизують усю товщу емалі, поділяючи останню на низку сегментів. Емалеві пучки бувають лише на межі емалі з дентином. Пластинки і пучки найчастіше стають місцем проникнення у зуб інфекції. Емаль сполучається з дентином за допомогою взаємних пальцеподібних вростань - інтердигітацій. У ділянках проникнення в емаль відростків клітин дентинобластів утворюються колбоподібні потовщення відростків, що мають назву емалевих веретен.

б) міжпризменна речовина подібна до призм, але відрізняється від них орієнтацією кристалів (під прямим кутом до кристалів призм) і більш низьким рівнем мінералізації. При арочної формі призм вона присутня лише умовно, бо між широкими частинами ("головками'') одних призм знаходяться вузькі частини ("хвости") інших.

в) кутикула емалі покриває її поверхню і складається з двох шарів:
•    первинної кутикули (Насмітової оболонки) - тонкого гомогенного шару глікопротеїнів, стійкого до дії кислот;
•    вторинної кутикули, утвореної зредукованим епітелієм емалевого органу.

Кутикула стирається на жувальній поверхні після прорізування, частково зберігаючись на бічних.
Над кутикулою розміщений тонкий шар глікопротеїнів - пелікула емалі, яка на відміну від кутикули є структурою набутою, а не вродженою.

2. Дентин - звапніла тканина зуба, яку часто розглядають як спеціалізовану кісткову. Складає основу кореня, коронки та шийки зуба. Вона міцніше кістки і цементу, але в 4-5 разів м'якше емалі, містить 70 % неорганічних речовин (переважно гідроксиапатиту та фосфорнокислих солей магнію), 20% органічних (в основному, колагену І типу) і 10 % води. Складається з звапнілої міжклітинної речовини, пронизаної дентинними трубочками (канальцями), що містять відростки одонтобластів, тіла яких лежать в периферійному шарі пульпи. Контурні (ростові) лінії Оуена, що йдуть паралельно поверхні дентину, відображають періодичність його розростання.
а) міжклітинна речовина дентину представлена колагеновими волокнами і основною речовиною (що містить переважно протеоглікани), які пов'язані з кристалами гідроксиапатиту. Кристали відкладаються у вигляді зерен і грудочок, що зливаються в кулясті утвори - глобули. Звапніння дентину проходить нерівномірно.

Зони гіпомінералізованного дентину включають:
(1) інтерглобулярний дентин - утворений ділянками неправильної форми між глобулами звапнілого дентину, розташовується шарами в зовнішній третині коронки;
(2) зернистий шар Томса - складається з дрібних слабо звапнілих ділянок (зерен), що утворюють смужку вздовж дентино-цементної межі;
(3) предентин – внутрішня (незвапніла) частина дентину, що прилягає до шару одонтобластів і зафарбовуються оксифільно. З боку зрілого дентину в нього вдадуться базофільні звапнені глобули. Служить зоною постійного зростання дентину.

Шари дентину з різним ходом колагенових волокон:

(1) навкоколопульпарний дентин - внутрішній шар, що становить більшу частину дентину, характеризується переважанням волокон, що йдуть тангенціально (волокон Ебнера) до дентино- емалевої межі і перпендикулярних дентинних трубочок;
(2) плащовий дентин – зовнішній, покриває навколо пульпарний шар; характеризується переважанням волокон, що йдуть в радіальному напрямку (волокон Корфа), паралельно дентинним трубочкам;

б) дентинні трубочки (канальці)- тонкі канальці діаметром 0,5-3 мкм, які звужуються назовні, радіально пронизують дентин від пульпи до периферії і обумовлюють його смугастість. Забезпечують трофіку дентину. У навколопульпарному дентині вони прямі і нерозгалужені, в плащовій - галузяться і анастозомують один з одним. У кожній трубочці знаходиться відросток одонтобласта, оточений тканинною рідиною, окремі колагенові фібрили. В деякі трубочки на невелику відстань з пульпи проникають нервові волокна.

Шар дентину, який безпосередньо оточує кожну трубочку і утворює її стінку (перитубулярний дентин), характеризується підвищеним вмістом мінеральних речовин в порівнянні з інтертубулярним дентином, що заповнює простори між трубочками.

Первинний дентин- утворюється в період формування і прорізування зуба, становить основну частину цієї тканини.
Вторинний дентин - частина навколо пульпарного, утворюється в сформованому зубі після прорізування; у порівнянні з первинним характеризується менш упорядкованим розташуванням дентинних трубочок і колагенових волокон, з меншим ступенем мінералізації.
Третинний дентин (репаративний, замісний) - утворюється місцево при дії подразнюючих чинників. Нерівномірно і слабо звапнований, трубочки відсутні або мають неправильний хід. Третинний дентин завжди відмежований від первинного темною лінією. Невеликі скупчення вторинного дентину в пульпі зуба мають назву дентиклів, або каміння пульпи.

На межі дентину і пульпи зуба локалізований предентин, який складається з незвапнованих колагенових волокон та основної речовини, обмежених мікроскопічними кульками звапнованого дентину.

Гістогенез і функціонування дентину нерозривно пов'язані з діяльністю клітин одонтобластів (дентинобластів). Це клітини грушоподібної форми розмірами 6x30 мкм, від звуженої апікальної частини яких відходить довгий розгалужений відросток. Тіла одонтобластів локалізуються у периферійній зоні пульпи зуба, на межі з дентином. Відростки одонтобластів по дентинних трубочках проникають глибоко в дентин. Частина відростків досягає емалі зуба, утворюючи в ній колбоподібні здуття, так звані емалеві веретена. Ядра одонтобластів розміщені у базальній частині клітин, цитоплазма базофільна, дрібнозерниста. Одонтобласти мають добре розвинені гранулярну ендоплазматичну сітку, мітохондріальний апарат, елементи комплексу Гольджі. Продуктом синтетичної діяльності одонтобластів є колаген, з якого утворюються колагенові волокна дентину. У сформованому зубі через відростки одонтобластів здійснюється постачання дентину поживними речовинами, глікополімерами, мінеральними солями. З рецепторною функцією одонтобластів пов'язують також чутливість дентину до механічних та термічних подразників. За умови ушкодження дентину сформованого зуба патологічним процесом синтетична діяльність одонтобластів активізується. У результаті цього з боку пульпи зуба в ділянці, протилежній дефекту, нашаровується вторинний (замісний) дентин. У складі вторинного дентину виявляються відмінності у кількості, напрямку та галуженні дентинних трубочок, а також процесів мінералізації.

3. Цемент - звапніла тканина зуба, подібна до грубоволокнистої кісткової, але позбавлена судин. Покриває корінь і шийку зуба, в 67 % частково заходить на емаль. Товщина цього шару максимальна біля вершини кореня. Входить до складу підтримуючого апарату зуба, забезпечуючи прикріплення до зуба волокон періодонта. Містить 50-60 % неорганічних речовин(фосфорнокислі та вуглекислі солі кальцію) і 30-40 % органічних (переважно колагену). З останніх побудовані колагенові волокна цементу. Складається з клітин - цементоцитів (присутні не скрізь), цементобластів і звапнілої міжклітинної речовини (матриксу), що включає колагенові волокна і основну речовину. Живиться дифузно з боку періодонта.

Клітинні елементи цементу - цементоцити - за будовою і функцією нагадують остеоцити кісткової тканини. Цементоцити мають видовжену полігональну форму, розташовані у лакунах основної речовини цементу. Відростки цементоцитів лежать у канальцях, що пронизують тверду речовину цементу та анастомозують з відростками дентинобластів, сусідніх цементоцитів. Цементоцити розвиваються з цементобластів, які у процесі гістогенезу тканин зуба активно синтезують міжклітинну речовину цементу.

а) безклітинний (первинний) цемент - покриває всю поверхню коренів зуба у вигляді тонкого шару зважнілої міжклітинної речовини, в яку вплітаються незвапнілі волокна періодонта. Локалізований у верхній частині кореня, ближче до шийки зуба.

б) клітинний (вторинний ) цемент - покриває верхівку кореня і область біфуркації багатокореневих зубів. Складається з цементоцитів і звапнілої міжклітинної речовини.

Цементоцити лежать в лакунах і за будовою подібні до остеоцитів. Їх відростки, що йдуть в канальцях, орієнтовані переважно у бік періодонта (джерела живлення). На поверхні цементу серед волокон періодонта розташовуються цементобласти (подібні до остеобластів). Їх часто описують у складі періодонта.

4. Пульпа - м'яка тканина зуба, що забезпечує трофіку, іннервацію, захист та регенерацію тканин зуба. Побудована з пухкої сполучної тканини, що заповнює пульпарну камеру коронки і кореневі канали. Бере участь в утворенні дентину. Містить міжклітинну речовину і клітини.

а) клітини пульпи - фібробласти, одонтобласти, макрофаги, лімфоцити, малодиференційовані, тучні і дендритні клітини.
Одонтобласти - специфічні клітини пульпи, утворюють дентин і забезпечують його трофіку. Мають витягнуту форму, овальне ядро в базальній частині, добре розвинений синтетичний апарат і секреторні гранули (що містять преколаген і протеоглікани) - в апікальній. Від останньої відходить довгий розгалужених пронизаний предентином відросток, який прямує в дентинну трубочку.

б) міжклітинна речовина пульпи включає колагенові і ретикулярні волокна (еластичні є тільки в стінці судин) занурені в основну речовину. У корені постійних зубів пульпа містить більше колагенових волокон, ніж у коронці.

в) судини і нерви пульпи проникають в неї через апікальний отвір кореня, утворюючи в кореневому каналі судинно -нервовий пучок.
(1) артерії в каналі віддають бічні гілки до шару одонтобластів. У коронці вони утворюють густу судинна мережа, особливо розвинену в проміжному шарі пульпи, звідки капілярні петлі проникають в шар одонтобластів. Капіляри з безперервною ендотеліальною вистилкою чисельно переважають над фенестрованими, які лежать біля одонтобластів. Вени в основному слідують ходу артерій. Є артеріо-венозні анастомози.
(2) нервові волокна пульпи - мієлінові і безміелінові, (чутливі і вазомоторні) супроводжують артеріальні судини і галузяться разом з ними. У периферійних ділянках пульпи волокна втрачають мієлінову оболонку, сплітаються один з одним, утворюючи субодонтобластичне сплетення. Від нього відходять волокна, які обплітають одонтобласти і частково проникають в дентинні трубочки.

Розрізняють три відмінних за будовою та функцією зони пульпи: центральну, проміжну і периферійну.
Шари пульпи нерізко відмежовані один від одного.

а) периферійний шар - утворений 1-8 рядами компактно розташованих одонтобластів, прилеглих до предентину, та з незрілих колагенових (преколагенових) волокон. Одонтобласти пов'язані міжклітинними зв’язками; між ними проникають петлі капілярів (частково фенестровані) і нервові волокна, разом з відростками одонтобластів йдуть в дентинні трубочки. Одонтобласти протягом усього життя виробляють предентин, який перетворюється на дентин, що призводить до звуження пульпарної камери. Частина розміщених між тілами одонтобластів преколагенових волокон продовжується безпосередньо в колагенові волокна дентину.

б) проміжний шар - є тільки в коронковій пульпі; включає:
(1) зовнішню безклітинну зону (шар Вейля) - містить мережу безмієлінових нервових волокон, кровоносні капіляри, колагенові волокна і основну речовину;
(2) внутрішню клітинну зону - містить численні клітини (фібробласти, лімфоцити, преодонтобласти, малодиференційовані клітини), капіляри, мієлінові і безмієлінові волокна.

в) центральний шар - представлений пухкою волокнистою тканиною, яка містить фібробласти, макрофаги, малодиференційовані адвентиційні клітини тощо, більші кровоносні і лімфатичні судини, пучки нервових волокон.

Дентиклі - округлі або неправильної форми тіла варіабельних розмірів (до 2-3 мм), що складаються з дентину і нерідко виявляються в пульпі у вигляді вільних або пов'язаних зі стінкою зуба утворень. Джерелом їх формування вважають преодонтобласти, що перетворюються в одонтобласти під впливом нез’ясованих чинників. Справжні дентиклі оточені одонтобластами, зазвичай містять дентинні трубочки. Велика частина дентиклей - фальшиві, які складаються з концентричних шарів звапнілого матеріалу. Здавлюючи нервові волокна, дентиклі можуть викликати болі, але зазвичай безсимптомні.

Підтримуючий апарат зуба (пародонт) включає:
•    цемент;
•    періодонт;
•    стінку зубної альвеоли;
•    ясна.

До його основних функцій відносять:
(1) амортизацію навантаження і регуляцію тиску при жуванні;
(2) формування бар'єру, що перешкоджаює проникненню мікроорганізмів і шкідливих речовин в область кореня;
(3) трофічну - забезпечення харчування цементу;
(4) рефлекторну - завдяки великій кількості чутливих нервових закінчень;
(5) захисну (забезпечується макрофагами і лейкоцитами).

Періодонт (періодонтальна зв’язка)
- зв'язка, що утримує корінь зуба в кістковій альвеолі; заповнює періодонтальну щілину між поверхнею кореня зуба і стінкою альвеоли. Його волокна у вигляді пучків одним кінцем проникають в цемент, іншим - в альвеолярну кістку утворюючи кілька груп: горизонтальну (циркулярна зв'язка), косу (переважає), альвеолярну, альвеолярного гребеня.

До складу циркулярної зв'язки включають також транссептальні волокна, що зв'язують сусідні зуби і проходять над вершиною альвеолярного відростка. Періодонт містить велику кількість клітин (переважно фібробластів і фиброцитов); зустрічаються епітеліальні залишки (острівці) Малассі (утворюються при формуванні кореня зуба в результаті розпаду кореневої піхви і епітелію зубної пластинки). Між пучками волокон зв'язки - проміжки, заповнені пухкою волокнистою тканиною і містять судини і нервові волокна.

Зубо-ясенні з'єднання виконують захисну і бар'єрну функції. Включають: епітелій ясен, епітелій борозни (вистилає ясенну борозну між зубом і яснами) і епітелій прикріплення.

Епітелій ясен - багатошаровий плоский зроговілий, в який вдаються високі сполучнотканинні сосочки власної пластинки слизової оболонки.
Епітелій борозни - тонше епітелію ясен, незроговілий, лежить на власній пластинці, не утворює сосочків.
Епітелій прикріплення - продовження епітелію борозни, міцно прикріплений до поверхні емалі, покритої первинною кутикулою. Інфільтрований численними лейкоцитами, високопроникаємий.

Будова та розвиток зубів
запального процесу в ньому (періодонтит) або в тканинах, що оточують зуб (пародонтоз).

Морфогенез зуба
У процесі розвитку тканин і морфогенезу зуба розрізняють три послідовних етапи:
1    утворення зубної пластинки і зубних бруньок;
2    утворення зубних епітеліальних органів;
3    гістогенез тканин зуба.

Перший етап при розвитку молочних зубів протікає одночасно з відокремленням ротової порожнини і утворенням її присінка. Він починається в кінці 2-го місяця внутрішньоутробного періоду , коли в епітелії ротової порожнини виникає щічно-губна пластинка, вростаюча в мезенхіму. Потім у цій пластинці з'являється щілина, що знаменує початок відокремлення порожнини рота і появи передсердя.

В області закладки однокореневих зубів від дна присінка. Зубна пластинка в області закладки багатокореневих зубів розвивається самостійно безпосередньо з епітелію ротової порожнини. На внутрішній поверхні зубної пластинки спочатку з'являються епітеліальні скупчення - зубні зачатки, з яких розвиваються емалеві органи. Навколо зубного зачатка ущільнюються клітини мезенхіми, які називаються зубним мішечком. Надалі назустріч кожній брунці починає рости мезенхіма у вигляді зубного сосочка, вдавлюючись в епітеліальний орган, який стає схожим на двохстінний келих або ковпачок.

Другий етап - диференціювання епітеліального емалевого органу на три види клітин: внутрішні, зовнішні і проміжні. Внутрішній емалевий епітелій розташовується на базальній мембрані, яка відокремлює його від зубного сосочка. Він стає високим і набуває характеру призматичного епітелію. Згодом він утворює емаль, у зв'язку з чим клітини цього епітелію і отримали назву енамелобластів. Зовнішній емалевий епітелій в процесі подальшого зростання органу ущільнюється, а клітини проміжного шару набувають зірчасту форму внаслідок накопичення між ними рідини. Так утворюється пульпа емалевого органу, яка пізніше приймає участь в утворенні кутикули емалі.
Диференціація зубного зачатка починається в той період, коли в зубному сосочку розростаються кровоносні капіляри і перші нервові волокна. В кінці 3 -го місяця емалевий орган повністю відділяється від зубної пластинки.

Третій етап - гістогенез зубних тканин - починається на 4-му місяці ембріонального розвитку з диференціювання утворення дентину - дентинобластів або одонтобластів. Цей процес починається раніше і активніше протікає на вершині зуба, а пізніше - на бічних поверхнях. Він збігається за часом з підростанням нервових волокон до дентинобластів. З периферичного шару пульпи зуба диференціюються спочатку преодонтобласти, а потім одонтобласти. Одним з факторів диференціювання їх виступає базальна мембрана внутрішніх клітин емалевого органу. Одонтобласти синтезують колаген I типу, глікопротеїни, фосфопротеїни, протеоглікани і фосфорин, характерні тільки для дентину. Насамперед утворюється плащовий дентин, розташований безпосередньо під базальною мембраною. Колагенові фібрили в матриксі плащового дентину розташовуються перпендикулярно базальній мембрані внутрішніх клітин емалевого органу («радіальні волокна Корфа»). Між радіально розташованими волокнами залягають відростки дентинобластів.

Мінералізація дентину починається насамперед біля коронки зуба, а потім в корені, шляхом відкладення кристалів гідроксиапатиту на поверхні колагенових фібрил, розташованих поблизу відростків одонтобластів (перитубулярний дентин).

З віком властивості тканин зуба змінюються. На жувальній поверхні зуба частково стираються емаль і дентин. У складі емалі, дентину та цементу дещо зменшується вміст органічних компонентів і зростає вміст неорганічних. Спостерігається зростання кількості цементу на корені зуба, атрофія пульпи внаслідок погіршення трофіки. Унаслідок пригнічення синтетичної активності одонтобластів процес новоутворення дентину припиняється.
Реакція на ушкодження з боку різних тканин зуба неоднакова. Емаль після ушкодження не відновлюється. Дентин і пульпа на ушкодження або подразнення каріозним процесом реагують шляхом проліферації преодонтобластів і перетворення їх водонтобласти, посиленням синтетичної діяльності останніх. У результаті описаних процесів з боку пульпи зуба в ділянці ушкодження на-шаровується вторинний дентин. Цемент зуба регенерує погано.

Категорія: Травна система | Додав: Lolim (12.11.2013)
Переглядів: 8603 | Теги: передній відділ, гістологія, язик, травна система, Зуби, ротова порожнина | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Усі смайли
Подписка:1
Код *: