Головна » Статті » Гістологія » Ендокринна система

Щитоподібна залоза
Периферійні ендокринні залози
Бранхіогенна група ендокринних залоз розвивається з зачатків зябрових кишень і включає щитоподібну і паращитоподібні залози. З зачатків зябрових кишень розвивається також вилочкова залоза - тимус, яка розглянута в розділі, присвяченому імунокомпетентним органам. Щитовидна залоза і паращитоподібні залози пов'язані не тільки загальним джерелом розвитку, але і функціонально, виконуючи головну роль у підтримці метаболічного статусу та гомеостазу внутрішнього середовища організму. Гормони цих залоз (тироксин, кальцитонін, паратгормон) регулюють швидкість основного обміну і концентрацію кальцію в крові.

Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) - периферійний орган ендокринної системи, який регулює основний обмін організму, а також забезпечує кальцієвий гомеостаз крові. Розміщена на передній поверхні щитоподібного і перснеподібного хрящів гортані, а також другого і третього кілець трахеї. Маса залози 20-30 г, вона складається з двох часток полігональної форми, з'єднаних перешийком. Вона є найбільшою з ендокринних залоз організму, розміри кожної частки 7x3x2 см.

Строма. Кожна з двох часток щитовидної залози вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа відходять перегородки, які містять судини і нерви і ділять залозу на часточки. У часточці залози розрізняють фолікулярні комплекси (мікрочасточки), які складаються з групи фолікулів, оточених тонкою сполучнотканинною капсулою.

Паренхіма. Структурною і функціональною одиницею щитоподібної залози є фолікул - мікроскопічний пухирець, стінка якого утворена одним шаром клітин-тироцитів, що лежать на базальній мембрані. Всередині фолікула нагромаджується колоїд - драглиста речовина, що складається з білка тироглобуліну. У молекулі останнього тироксин (гормон щитоподібної залози) зв'язаний з поліпептидним ланцюгом (глобуліном). Зовні кожний фолікул оточений базальною мембраною, яка є основою для тироцитів, та капілярної сіткою у вигляді кошика. Фолікули розділяються тонкими прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини з численними кровоносними і лімфатичними капілярами, що обплітають фолікули, тучними клітинами, лімфоцитами. Розміри фолікулів у дорослого варіюють у межах 0,02 до 0,9 мм; їх кількість, за різними оцінками, становить від 3 до 30 млн.

Крім фолікулів у гістологічних препаратах щитоподібної залози можна побачити скупчення тироцитів без порожнини всередині, так звані міжфолікулярні острівці. Їх наявність зумовлена можливістю брунькування - відщеплення малодиференційованих клітин і новоутворення фолікулів. Виявлення частини міжфолікулярних острівців правдоподібно зумовлене проходженням площини зрізу під час виготовлення гістологічного препарату краєм зрілих фолікулів без захоплення колоїду останніх.

Ця залоза містить два типи ендокринних клітин, що мають різне походження і функції: фолікулярні ендокриноцити, тироцити, що виробляють гормон тироксин (трийодтиронін і тетрайодтиронін), і парафолікулярні ендокриноцити, що виробляють гормон кальцитонін.

Тироцити фолікулів - основний клітинний компонент щитоподібної залози. Форма цих клітин пов'язана з їхньою функціональною активністю: у нормі в дорослих людей вони кубічні і мають кулясті ядра, у разі гіперфункції і в дітей набувають призматичної форми, за умови гіпофункції і в старечому віці стають плоскими. На апікальній (зверненій у просвіт фолікула) поверхні тироцита є мікроворсинки, які беруть участь у виведенні секреторних продуктів у просвіт фолікула. Бічні поверхні сусідніх клітин формують десмосомні контакти та добре розвинені термінальні пластинки, що перешкоджають витоку колоїду (на який можуть вироблятися антитіла) з фолікулів. Плазмолема базальної поверхні тироцита утворює численні інвагінації.

У тироцитах добре розвинені органели, особливо ті, що залучені до білкового синтезу (гранулярна ендоплазматична сітка й елементи комплексу Гольджі).

Посилення функціональної активності тироцитів супроводжується зростанням кількості і висоти мікроворсинок, зміною форми клітин, збільшенням чисельності інвагінацій та виникненням пальцеподібних виступів (інтердигітацій) на бічних поверхнях, що входять у відповідні вдавлення бічній поверхні сусідніх клітин. Інтрафолікулярний колоїд при цьому стає більш рідким і пронизується численними резорбційними вакуолями.

Ослаблення ж функціональної активності (гіпофункція щитовидної залози) проявляється, навпаки, ущільненням колоїду, його застоєм всередині фолікулів, діаметр і об'єм яких значно збільшуються; висота ж тироцитів зменшується, вони стають більш плоскішими, а їх ядра витягуються паралельно поверхні фолікула.

Секреторний цикл фолікулярних ендокриноцитів

У секреторному циклі розрізняють основні фази: фазу продукції і фазу виведення гормонів.

Фаза продукції включає:


А - надходження попередників тироглобуліна (амінокислот (тирозину), вуглеводів, іонів, води, йодидів), перенесених з кровоносного русла в тироцити;
Б - синтез поліпептидних ланцюгів тироглобуліна в гранулярній ендоплазматичній сітці та їх глікозилювання (з'єднання з нейтральними цукрами і сіаловой кислотою) за допомогою ферменту тиропероксидази в апараті Гольджі;
     синтез тиропероксидази, що окислює йодиди та забезпечує їх з'єднання з тироглобулінами на поверхні тироцитів і в порожнині фолікула і утворення колоїду.

Фаза виведення включає:


резорбцію тироглобуліна з колоїду шляхом піноцитозу і гідролізу за допомогою лізосомних протеаз з утворенням гормонів тироксину (тетрайодтироніну) і трийодтиронін;
виведення гормонів через базальну мембрану в гемокапілляри і лімфокапілляри.

Т3 і Т4 беруть участь у регуляції метаболічних реакцій, впливають на ріст і диференціювання тканин, особливо на розвиток нервової системи. Всі етапи діяльності тироцитів знаходяться під контролем ТТГ, ефекти якого опосередковуються рецепторами ТТГ на їх плазмолемі.

Другий тип клітин щитоподібної залози - так звані парафолікулярні клітини, кальцитоніноцити, або С-клітини. Вони залягають поодинці або дрібними групами парафолікулярно - між основою тироцитів і базальною мембраною фолікулів (інтраепітеліальна локалізація). Крім того, парафолікулярні клітини розташовуються також у міжфолікулярних прошарках сполучної тканини. Це великі клітини неправильної округлої або полігональної форми, у цитоплазмі яких міститься велика кількість секреторних гранул. На відміну від тироцитів парафолікулярні клітини не поглинають йод, а поєднують утворення нейроамінів (норадреналіну і серотоніну) шляхом декарбоксилювання тирозину і 5-гідрокситриптофана (ароматичних амінокислот - попередників зазначених нейроамінів) з біосинтезом білкових (олігопептидних) гормонів - кальцитоніну і соматостатину.

Секреторні гранули, що густо заповнюють цитоплазму парафолікулярних клітин, виявляють сильну осміофілію і аргірофілію . У цитоплазмі парафолікулярних клітин добре розвинені гранулярна ендоплазматична сітка і апарат Гольджі.

Секреторні гранули парафолікулярних клітин бувають двох типів.

У деяких парафолікулярних клітинах переважають дрібні, але сильно осміофільні гранули. Клітини даного типу виробляють кальцитонін. Він зменшує рівень кальцію у крові шляхом депонування його в кістковій тканині.
У парафолікулярних клітинах іншого типу містяться більші, але слабо осміофільні гранули. Ці клітини продукують соматостатин.

У людини в нормі вміст в органі С-клітин невеликий (0.1% від загального числа клітин). Кальцитонін накопичується в кальцитоніноцитах в щільних гранулах і виводиться з клітин механізмом екзоцитозу при підвищенні рівня Са2+ в крові.

Кальцитонін і паратгормон (паратирин) тісно взаємодіють у регуляції мінерального обміну. Кальцитонін знижує рівень кальцію в крові і інгібує утворення кістки остеобластами. Паратгормон, навпаки, підвищує рівень кальцію в сироватці крові і стимулює резорбцію кістки остеокластами, тобто є антагоністом кальцитоніну. Гіпокальціємія посилює секрецію паратгормону, а гіперкальціємія, навпаки, пригнічує. Кальцитонін і паратгормон також діють на функцію нирок і гастроінтестинальний тракт, регулюючи екскрецію і поглинання кальцію в цих органах.

Розвиток.
Закладка щитоподібної залози здійснюється на третьому - четвертому тижні ембріонального розвитку у вигляді виросту епітелію стінки глотки між першою і другою парою глоткових (зябрових) кишень. Ріст епітеліального тяжа супроводжується його роздвоєнням на рівні З—4-ї пари глоткових (зябрових) кишень, даючи початок часткам щитоподібної залози. На ранніх етапах ембріогенезу щитоподібна залоза має трабекулярну (тяжисту) будову, з нагромадженням колоїду всередині трабекул останні перетворюються у фолікули. Зауважимо, що тироцити та парафолікулярні клітини різні за походженням. Кальцитоніноцити розвивається із п'ятої пари глоткових дуг. У хребетних ссавців вони існують як пара ізольованих залоз - так званих ультимобранхіальних тілець. У ссавців мультимобронхіальна тканина поширюється навколо фолікулів як парафолікулярні клітини.
Регенерація щитоподібної залози у фізіологічних умовах здійснюється дуже повільно, проте здатність паренхіми органу до зростання дуже висока. Порушення механізмів регенерації може призводити до розростання залози з утворенням зоба (часто вузлуватого через неоднакову чутливість різних тироцитів до стимуляції).

Гіпофункція щитоподібної залози у ранньому дитячому віці призводить до розвитку кретинізму (фізичної і розумової відсталості). У дорослих за умови недостатньої функції щитоподібної залози виникає мікседема: збільшується маса тіла, знижується температура, випадає волосся, шкіра стає сухою, розвиваються ознаки пригнічення функції ЦНС, апатія, брадікардія.

У разі гіперфункції щитоподібної  залози
розвивається базедова хвороба. Прояви останньої протилежні тим, що виникають при мікседемі.

Категорія: Ендокринна система | Додав: Lolim (17.10.2013)
Переглядів: 7035 | Теги: соматостатин, кальцитонін, С-клітини, гістологія, тиронін, ендокринна система, щитоподібна залоза, тироцити | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Усі смайли
Подписка:1
Код *: