Головна » Статті » Гістологія » Ендокринна система

Паращитоподібні залози
Прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea). У людини є чотири (рідше – дві чи п’ять) прищитоподібні залози. Вони розміщені на задній поверхні щитоподібної залози, під спільною сполучнотканинною капсулою. Це органи овальної форми, розмірами 6x3x2 мм, масою 35-50 мг кожний.

Функціональне значення прищитоподібних залоз полягає в регуляції метаболізму кальцію. Вони виробляють білковий гормон паратирин, який стимулює резорбцію кістки остеокластами, підвищуючи рівень кальцію в крові, і знижує рівень фосфору в крові, гальмуючи його резорбцію в нирках, зменшує екскрецію кальцію нирками, посилює синтез 1α-2,5 - дигідроксихолекальціферола (метаболіту вітаміну D), який підвищує вміст кальцію в сироватці і його всмоктування в гастроінтестинальному тракті. Кальцитонін і паратирин - антагоністи, їх взаємодія забезпечує постійність рівня (гомеостаз) кальцію у крові. Механізм активації паратироцитів пов'язаний з наявністю на поверхні їх плазмолеми рецепторів, здатних безпосередньо сприймати вплив іонів кальцію.

Строма. Кожна з наявних в нормі чотирьох залоз покрита тонкою капсулою з щільної сполучної тканини, від якої відходять перегородки, що розділяють її на часточки. Тонкі прошарки сполучної тканини всередині часточок містять сітку фенестрованих капілярів, а також жирові клітини, число яких істотно зростає з віком (у літніх людей вони нерідко займають 60-70 % обсягу органу).

Паренхіма залози представлена епітеліальними тяжами (трабекулами) і скупченнями епітеліальних клітин (паратироцитів), розділеними тонкими прошарками пухкої сполучної тканини з численними капілярами; інколи зустрічаються дрібні фолікули з оксифільним вмістом. Трабекули побудовані із скупчень клітин-паратироцитів. Хоча між паратироцитами добре розвинені міжклітинні щілини, сусідні клітини пов'язані інтердигітаціями і десмосомами.

Паратироцити мають добре розвинуті гранулярну ендоплазматичну сітку, комплекс Гольджі, мітохондрії, у цитоплазмі нагромаджують секреторні гранули.

Залежно від функціонального стану паратироцитів цитоплазма їх може фарбуватися базофільно (так звані головні паратироцити) або ацидофільно/оксифільно (ацидофільні/оксифільні паратироцити).

Головні паратироцити (утворюють основну частину паренхіми органу) - дрібні(7-10 мкм), полігональні клітини зі слабко оксифільной цитоплазмою. У периферичних зонах цитоплазма базофільна, там розсіяні скупчення вільних рибосом (полісом). Також присутні секреторні гранули діаметром 150-200 нм. При посиленні секреторною активності паращитоподібних залоз головні клітини збільшуються обсязі.

Серед головних паратироцитів розрізняють світлі і темні, які відображають різні функціональні стани.
•    Темні паратироцити - активно функціонуючі клітини, з більш розвиненими грЕПС і комплексом Гольджі.
•    Світлі (неактивні) містять більше глікогену, лізосом, ліпідних крапель і секреторних гранул діаметром 150-200 нм.
Співвідношення між темними і світлими клітинами в нормі у людини становить 1: 3-5.

Головні клітини здійснюють біосинтез і виділення паратгормона; регуляція цих процесів здійснюється через їх іоночутливі механізми: вони пригнічуються при підвищенні рівня Са2+ у крові (з накопиченням в цитоплазмі секреторних гранул) і активуються при його зниженні. Паратгормон збільшує вміст і функціональну активність остеокластів у кістковій тканині і стимулює реабсорбцію кальцію в ниркових канальцях.

Оксифільні паратироцити розташовуються поодиноко або групами між головними паратироцитами і є більшими від них, а їх гіперхромні ядра мають менші розміри. Цитоплазма інтенсивно забарвлюється кислими барвниками і відрізняється дуже високим вмістом великих мітохондрій і слабким розвитком інших органел та відсутністю секреторних гранул. У дітей ці клітини поодинокі, з віком їх кількість зростає.
Джерела розвитку і функціональна роль оксифільних клітин до кінця не з'ясовані. Їх розглядають як старіючі форми головних клітин. Але гіпотеза про те, що вони є дегенеративно зміненими головними і не володіють специфічною функцією, заперечується рядом авторів.

Виділяють також проміжний тип клітин.

На секреторну активність прищитоподібних залоз не впливають гіпофізарні гормони. Паращитоподібна залоза за принципом зворотного зв'язку швидко реагує на найменші коливання у рівні кальцію в крові. Її діяльність посилюється при гіпокальціємії і послаблюється при гіперкальціємії. Паратироцити мають рецептори, здатні безпосередньо сприймати прямі впливи іонів кальцію на них.

У разі зниження або повного виключення функції прищитоподібних залоз (наприклад, якщо помилково видалити їх під час операції на щитоподібній залозі) розвивається тетанія, що характеризується судомами посмугованих м’язів. Коли не вжити невідкладних заходів, цей стан призводить до смерті.

Розвиток. Формування прищитоподібних залоз починається на п'ятому тижні ембріогенезу з виростів епітелію 3-4 пар глоткових (зябрових) кишень. Поступово ці вирости відокремлюються і кожен з них перетворюється у самостійну прищитоподібну залозу. У новонароджених і дітей молодшого віку паренхіма залози побудована лише з головних клітин, на п'ятому-сьомому році життя з'являються ацидофільні клітини. Після 20-25 років у прищитоподібних залозах спостерігається нагромадження адипоцитів.

Категорія: Ендокринна система | Додав: Lolim (17.10.2013)
Переглядів: 8577 | Теги: паратгомон, прищитоподібна залоза, тетенія, гістологія, ендокринна залоза | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Усі смайли
Подписка:1
Код *: